Херсонський обласний ТЦК та СП інформує

Дата: 13.08.2024 11:20

Кількість переглядів: 32

«Старшина», не з доброго дива цей позивний закріпився за Миколою, сержантом з матеріального забезпечення стрілецької роти: – він-бо й справді як батько великої родини, у свої 46 років старший не за віком, за авторитетом. Той, що одягне, нагодує, надасть нічліг. Батько, чиєї важкої руки побоюються, але перш за все люблять та поважають «діти».

У рідному селі на Кіровоградщині, хлопець закінчив 8-річку, пішов у професійно-технічне училище. Але набута спеціальність токаря не припала до душі, а от коли отримав водійське посвідчення, то з-за керма вже не вилазив. Спершу у колгоспі на вантажівці працював, а згодом перебрався з родиною у Кропивницький, побудував хату та пересів за кермо маршрутного таксі. Пріоритет для Миколи Івановича завжди була родина, тепер він з гордістю говорить про сина Володю, 23-річного студента, а коли згадує 13-річну донечку Галинку, у голосі бринять особливі ніжні обертони. – «Які у мене хобі були?», дещо здивовано перепитує «Старшина». – «На них у мене вільного часу не залишалося, як й зараз його немає. Хіба що 15 соток малинника, яким я захоплено опікувався, на хобі потягне?»

Армія тричі приходила в його життя. Строкову службу у 1996-97 роках закінчив у званні старшого сержанта, яке й досі має. Чому ж нема кар’єрного росту? Махає рукою: – «Я не за званнями у військо йшов, не за орденами, а свою домівку й Україну від ворога боронити». Вдруге надяг однострій в АТО, де у 2014-15-му служив на посаді сержанта з матеріального забезпечення автомобільного батальйону. Під час «перерви» у ратних справах 2018-го подався до Польщі далекобійником, ледь не всю Європу на колеса «намотав». Саме напередодні великої війни приїхав додому на відпочинок, а тут…

Вже у перший день широкомасштабного вторгнення з’явився у центр комплектування, пішов добровольцем. «Я не шкодую, що опинився в нашій бригаді, тут чудовий колектив» – стверджує «Старшина», – «Лише необхідно враховувати, що кожна людина – унікальна особистість, знаходити для неї потрібні слова, тоді виникає довіра, взаємовиручка та гарантований успіх у виконанні завдань».

Побачивши запис у військовому квитку Миколи, йому запропонували відповідну посаду. Тут командування поцілило в «десятку»: він почувається абсолютно на своєму місці, з азартом господаря, навіть залучаючи волонтерів, знайомих, бозна ще кого – забезпечує особовий склад не лише усім необхідним, а й зверх того. Хлопці відгукуються про «Старшину» з теплотою та щирою повагою, взагалі авторитет «Старшини» розповсюджується далеко за межі його рідної роти.

Про що ж мріє цей статечний, мудрий та досвідчений воїн? «Зрозуміло дружину та діточок швидше обійняти», – зітхає Микола. – «На війні для мене найважче не небезпека, а брак спілкування з родиною, але кожна пісня має кінець, матиме й тужлива пісня війни. Я особисто впевнений що кінець цей буде гучний, переможний».

#124 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ

« повернутися